Баскетбольний клуб "Прометей" продовжує серію передсезонних інтерв’ю з нашими гравцями. Цього разу ми поспілкувалися з нещодавнім іменинником, триразовим чемпіоном України, центровим команди В’ячеславом Петровим. 

-В’ячеславе, хочеться привітати вас з днем народження, який щоправда вже минув, і побажати, нехай усе складається для вас і вашої родини якнайкраще. Як ваш настрій? Як почуваєтеся?

-Усе гаразд. Ми зараз у стадії переїзду. Тільки вчора прилетіли з сім’єю до Риги. Тому поки що займаюся сімейними справами – сходити до магазину, облаштувати квартиру, яку для нас орендував клуб. 

-Як родина реагує на переїзди?

-Звісно, це тяжко, тому що у нас відносно маленька дитина, їй лише три роки. Звісно, з дитиною переїжджати важче. Але є як є, і ми до цього звикли. Я, можна сказати, ніколи не грав удома, тільки в Южному, а це 50 кілометрів від мого рідного міста Одеси. Ми завжди в таких переїздах і це для нас звично. 

-В’ячеславе, як ви відреагували на можливість провести черговий сезон у команді Гінзбурга? Розкажіть про повернення до команди. Адже після того, як контракти з гравцями було розірвано, досить тривалий час не було зрозуміло, що «Прометей» повертається. Мало хто міг уявити, що клуб продовжить жити в наступному сезоні. Які плани були у вас у той момент, коли ще не надійшло запрошення від «Прометея»? Як швидко ви прийняли рішення погодитися на пропозицію клубу?

-Я був дуже радий, що «Прометей» повертається. Спочатку мені зателефонував агент, сказав, що є така інформація, що клуб хоче повернутися. Звісно, ми спілкувалися з хлопцями, з якими грали в «Прометеї», у нас є чат у Whatsapp, обговорювали ці моменти, але ніхто не знав на сто відсотків. Тому коли зателефонував агент, це була радісна звістка. Але потім треба було чекати конкретних розмов, конкретних дій. Потім агент подзвонив удруге, сказав, що точно працюємо з «Прометеєм», розмовляємо, клуб хоче тебе бачити у своєму складі. Я зателефонував одразу тренеру Нено, ми з ним поговорили про ситуацію в клубі. Я знаю, що у «Прометея» завжди великі амбіції, але запитав Гінзбурга, як він усе це бачить. Тренер усе мені повідомив, пояснив. Після цього я спілкувався з агентом і безпосередньо з керівництвом клубу. Дійшли згоди ми дуже швидко. Адже повернутися до команди, з якою ми не все закінчили, дуже хотілося. Звісно, зараз не повністю той склад, що був минулого сезону, але половина гравців залишилися. Тому я вважаю, що це буде дуже добрий і корисний для нас сезон. 

-Україна наразі переживає найжахливішу трагедію у своїй сучасній історії. Велика війна, величезні втрати, біль для кожного з нас. Про ймовірне повномасштабне вторгнення на нашу землю говорили щонайменше останні півроку до нього, але для більшості наших співгромадян можливість такої війни була чимось дуже далеким від реальності. Ми всі прокинулися в новому світі. Чи можемо повернутися до 24 лютого і запитати вас, які були думки, що відчували тоді, що відбувалося у вас всередині?

-Думки були дуже тяжкі і негативні. Я був тоді в розташуванні національної збірної. Саме 24 лютого ми мали грати зі збірною Іспанії. Було дуже важко, насамперед тому що моя сім’я була в Україні, в Одесі. Моя дружина і донька перебували в Україні, і через це було тяжче. У нас були деякі проблеми з документами для доньки, ми не встигли зробити закордонний паспорт, і це давало певні обмеження в пересуванні. Паспорт мав бути у нас 25 лютого, війна розпочалася 24-го, але, як виявилося, паспорт прийшов з Києва до Одеси 22 лютого. Чомусь їхній сайт не працював, ми не могли перевірити повну інформацію, на дзвінки, звісно, вони не відповідали, тому що вже розпочалася війна. Ми не знали, що робити. Була певна паніка. Але врешті решт дружина поїхала і забрала паспорт. Все вирішилося за декілька днів, і вони виїхали з країни. Тоді я трохи видихнув. Адже це найдорожчі, найрідніші люди. Як усі батьки, я переживав за доньку, щоб вона цього не застала, щоб вона не чула цих вибухів, щоб нічого не трапилося. Певний момент було дуже лячно. Зрештою, все завершилося для нас добре. Звісно, загалом дуже важко, адже скільки людей втратили домівки, і навіть не це головне, скільки скалічених доль, скільки людей втратили дітей, своїх рідних. Це дуже важка тема для мене, для нашої сім’ї. Мої батьки, майже всі мої рідні перебувають в Одесі. Там більш менш ситуація контрольована, більш менш спокійна. Тому трошки легше. Ми на собі не відчули того, що проходять люди там, де найстрашніше пекло. 

-В’ячеславе, як ви взагалі ставитеся до того, що відбувається в Україні? Як ви це сприймаєте?

-Одна людина з’їхала з глузду. Напевно вона знає, що вона хоче. Але це заважає усім. Звісно, я ставлюся до цього вкрай негативно. Я це ніяк не сприймаю. Я дуже і дуже погано, якщо підбирати слова, ставлюся до країни, яка на нас напала, яка вбиває наш народ, рушить інфраструктуру, руйнує все, що бачить на своєму шляху. Нормальними словами висловитися дуже тяжко. 

-Після вторгнення росіян, і чемпіонат України і виступ у Лізі чемпіонів довелося припинити. І сезон ви завершували у складі французького «Антіба». Зрозуміло, що часу було мало, але якщо порівнювати Суперлігу минулого сезону і другий французький дивізіон, який чемпіонат суб’єктивно за загальним рівнем здався потужнішим? Адже саме сезон 2021/2022 в Україні подарував надію на відродження, на стрімкий прогрес українських клубів і загалом Суперліги. Як ви відчували себе на французьких майданчиках?

-Мені пощастило, оскільки у мене була дуже добра організація – на рівні з «Прометеєм». Усе було чітко, усе було на найвищому рівні – тренувальний процес, ігри, переїзди, на виїзні матчі літали літаками. Якщо ми говоримо про рівень баскетболу, це дві різні характеристики. В Україні баскетбол більш європейський, багато комбінацій, багато розіграшів м’яча. У Франції – більш атлетичний, всі атлети, всі біжать, всі стрибають високо. Це два різні стилі гри. Це був певний новий досвід для мене. Я багато чув про лігу Pro B. Звісно, я вважав, що це не моя ліга, не під мій стиль гри, але мені дуже сподобалося, і вважаю, що цей досвід допоможе мені в майбутньому. Було цікаво. Був гарний кінець сезону, попри всі ситуації, які виникли. 

-Чого забракло в серії за вихід до елітного дивізіону, в якій ваша команда поступилася?

-Якщо дивитися правді у вічі, суперники були краще організовані, як команда. У них були кращі взаємодії. Ми десь підсіли, адже грали скороченою ротацією, оскільки це був плей-офф, і ми прагнули дійти якомога далі. Але в сенсі організації гри суперники були кращими за нас у фіналі.

- Давайте повертатися до справ «Прометея». Ростер команди сформовано. 12 гравців уже відомі, 6 з них включно з вами, виступали за клуб минулого сезону. Чи було важливим для вас, як для гравця, повернення вже знайомих хлопців. Що можете сказати про оновлений склад «Прометея»?

-Це важливо – намагатися зберегти "кістяк" команди. Гадаю, і для тренера це добре, бо він вже знає особисто половину гравців. Це добре для нас, ми вже відчули хімію минулого року і будемо намагатися це повторити цього сезону, щоб допомагати новим хлопцям адаптуватися. Повернулися два Ді Джеї, які були дуже важливими для нас попереднього сезону. Звісно, мабуть усі чекали на повернення Д’Анджело, але він травмований, не може зараз виступати. Але ми підписали Клавелла - дуже хорошого скорера, і всі його добре знають за виступом у Суперлізі і взагалі, як гравця. Я вважаю, що склад у нас не слабший, ніж був минулого року. Тому буде цікаво.

-Минулого сезону «Прометей» успішно виступав у Лізі чемпіонів. І напевно, якби не війна, продовжив би виступ. Цьогоріч клуб братиме участь у Єврокубку. Останнім часом турніри почали порівнювати. Багато хто з експертів кажуть, що вони стали майже однаковими за рівнем з точки зору безпосередньо баскетболу. Чи це так? Як ви вважаєте? Яка ваша особиста думка щодо участі «Прометея» саме в Єврокубку? І чи є це гарною новиною, як для команди, так і для вас особисто, як для гравця, який продовжує прогресувати?

-Можливо рівень Ліги чемпіонів і наздоганяє рівень Єврокубку. Однак я вважаю, що Єврокубок все одно сильніший. Команди переходять то з Єврокапа до BCL, то навпаки. Але як не крути, Єврокубок - найближча сходинка до Євроліги. Тому я вважаю, що рівень буде дійсно вищий, команди будуть більш організовані. Найбільший плюс у тому, що ми маємо гарантовані 18 ігор регулярного чемпіонату. Думаю, це великий плюс для нас, для молодших гравців, які продовжують прогресувати, які зараз у найкращому віці. Я дуже щасливий, що ми гратимемо в Єврокубку, завжди хотів відчути цей рівень, опинитися в цьому середовищі. 

-В’ячеславе, а чи немає бажання колись повернутися до Ліги чемпіонів, чи немає відчуття незавершеної справи? Якщо згадувати інтерв’ю Ронена Гінзбурга, він казав, що не проти повернутися і завершити там справу.

-Вважаю, що ніхто не проти. Але як ми бачимо, в нашому житті важко щось планувати. Звісно, якщо буде можливість пошуміти в Лізі чемпіонів, думаю, ми нею скористаємося. 

-Також цікаве ваше ставлення до участі у Латвійсько-Естонській лізі. Чи вдалося хоч трохи вивчити майбутніх суперників? Наскільки цей чемпіонат може відрізнятися від Суперліги? 

-Чесно кажучи, я вважаю, він буде слабший ніж минулорічна Суперліга. Мені відомі тільки три команди – «Вентспілс», ВЕФ і «Калев». Звісно, я чув і про інші команди. Але я не знаю місцевих гравців, не знаю легіонерів цих команд, тому важко щось аналізувати. Ніхто не каже, що це буде легкою прогулянкою для нас. Ті три команди, які я назвав, вважаю, складуть нам гарну конкуренцію. Є фактор втоми, якоїсь недооцінки. Звісно, цього не хочеться. Але не буває сезонів, коли ти весь час ідеш на одному рівні. Завжди є підйоми і спади. Нікуди від цього не подінешся.

-Чи було вже обговорення з тренером Нено, з керівництвом клубу задач на наступний сезон? Який настрій в команді стосовно спортивних амбіцій?

-Передусім, той "кістяк", який залишився в команді, хоче завершити справу, яку не завершив минулого сезону, і ще трохи пошуміти. Завжди у «Прометея» цілі найвищі – вигравати кожну гру, звісно, ми боротимемося за чемпіонство в Латвійсько-Естонській лізі, намагатимемося пройти якомога далі в Єврокубку, тобто потрапити до плей-офф, а там уже одна гра – або виграв або вилетів, тому може статися все що завгодно. Ми сподіваємося, що станеться так, що дійдемо якомога далі. 

-Домашні матчі Єврокубка «Прометей» планує проводити на Арені Рига. Ви грали на ній півтора місяці тому в складі збірної України. Що скажете про баскетбольну інфраструктуру в Ризі, конкретно про цей зал, чи подобаються умови в столиці Латвії? Наскільки комфортно там особисто вам?

-В Латвії дуже люблять баскетбол. Коли я приїхав до розташування збірної, ми з Іллею Сидоровим їхали в таксі, і нам таксист починає розповідати: «Зараз до збірної Латвії приїхали Бертанси, але якщо у них кидок не піде, то гра закінчена, а тренер їх не поміняє, тому що один в НБА, а другий ще десь…». Тут навіть таксисти розуміють баскетбол. Люди у цій країні люблять баскетбол. Тому я думаю, нас приймуть добре. Звісно, тут ще є ВЕФ – місцева команда, тож уболіватимуть більше за неї. Але через ту ситуацію, яка зараз у нашій країні, в Латвії багато українців, сподіваюся, що вони приходитимуть на ігри, будуть нас підтримувати, і ми завжди на них чекатимемо, запрошуватимемо їх до нас на арену. Тому гадаю, атмосфера буде дуже доброю. 

-На «Прометей» очікують передсезонні збори, і велика частина команди не одразу розпочне підготовку. Чи може це вплинути на початок нового сезону?

-Я вважаю, що це головний біль головного тренера. А нам потрібно лише тренуватися, робити те, що нам кажуть. Гадаю, це не буде великою проблемою, тому що всі наші гравці грали на найвищому рівні, вони знають, що від них вимагають, знають цілі команди, і вони вміють грати в баскетбол. Є асистенти, є тренер з фізпідготовки, тому я не вважаю, що буде якась велика проблема з комунікацією чи ще з чимось у нас в команді, навіть якщо деякі гравці приїдуть трохи пізніше. 

- Багато хто очікував побачити вас у заявці національної збірної. Чи стало несподіванкою рішення тренерського штабу не викликати вас на це вікно? Як ви до цього поставилися?

-Це спорт. Коли особисті цілі перевищують спортивні принципи, ми не можемо розмовляти про щось інше. Так вирішили тренери, їм видніше, хай буде так. Поставився я до цього адекватно, оскільки розумію, що від мене залежить тільки моя гра і, як я сказав уже, спортивний принцип. Рішення тренерів я не в силах змінити. Але звісно, хотілося побувати на ЄвроБаскеті, тим паче він був би для мене перший. Але є як є, мушу працювати далі, у мене є контракт з «Прометеєм», який я повинен відпрацьовувати і показувати свій найкращий рівень. Тому я не впадаю у відчай, продовжую працювати, готувати себе і своє тіло до сезону. 

-Розкажіть трохи про це, про вашу підготовку. Чи повернулися вже до роботи? Якщо так, як давно?

-Так склалося, що частину літа ми проводимо разом з Олександром Липовим. І ми з ним почали підготовку десь днів 20 тому. Тренер з фізпідготовки Мантас Вальчюкайтіс скинув нам програми – це і тренажерний зал, і стадіон, і баскетбол, працюємо за цією програмою, готуємо тіло в першу чергу, а баскетбольні тренування вже розпочнуться в Ризі. Наскільки я знаю, приїде другий тренер – помічник Нено, і ми вже з ним почнемо працювати 23-24 серпня. 

- Тренерський штаб «Прометея» в нинішньому сезоні досить суттєво змінився. Як ви налагоджуєте комунікацію з новими людьми і чи нові вони для вас? 

-З асистентом Нено я ще не спілкувався, особисто його не знаю, тільки чув про нього. З тренером з фізпідготовки, як я вже сказав, ми на зв’язку, у нас з ним добра комунікація, відразу порозумілися, з ним проблем не буде. А з новим помічником поспілкуємося вже в Ризі.

-Чи є якісь аспекти гри, які ви хотіли би покращити напередодні сезону? Як відчуваєте себе функціонально?

-Ситуація з тим, що я не поїхав до збірної, дозволила мені трохи відпочити. Тому вважаю, що цього літа я дуже добре підготував своє тіло до сезону. Додавати потрібно лише в баскетбольному аспекті, це підготовка з командою, взаємодії - тому що у нас більш менш рівний склад, і в кожній грі кожен може стати лідером цієї команди. Важко казати, що щось потрібно додавати. Все буде залежати від сезону, як тренер буде мене використовувати.

-Розкажіть, будь ласка, як ви провели відпустку. Ми бачили дуже гарні світлини. Де такі чудові краєвиди?

-Одразу після завершення сезону я поїхав до збірної. Дружина з донькою залишилися у Франції. Я повернувся до них, і ми провели ще півмісяця відпустки у Франції. Місто, в якому я грав, розташоване недалеко він Монако, Ніцци, Канн – Французька Рив’єра. Потім ми поїхали до Швейцарії. Там живуть батьки дружини Олександра Липового. Вони допомогли нам з житлом. Там ми разом проводили відпустку і паралельно готувалися до сезону. Більшість світлин, які ви бачили в моїх соцмережах, зі Швейцарії. Я був там уперше. І скажу, що цю країну потрібно обов’язково відвідати. 

-Чи сподобалася Швейцарія Олександру Липовому?

-Він там уже не перший раз. Гадаю, він туди їздить частенько. Ми провели дуже гарну і корисну відпустку, багато мандрували, багато чого подивилися, було дійсно добре. 

-В’ячеславе, будемо завершувати. І наостанок, можливо, вам є що сказати вболівальникам «Прометея». Якщо є, то це ваш час.

-Передусім хочеться побажати скорішого миру, щоб це жахіття і це пекло, що відбувається в нашій країні швидше завершилося. Важко щось казати в ситуації, коли не знаходишся там, і зрозуміло, що не всім зараз до баскетболу, але хочеться попросити максимально підтримувати, стежити за нами, дивитися ігри, якщо маєте можливість, приходити на арену і дивитися наживо. Хочеться побажати тільки здоров’я і миру, тому що це зараз найголовніше. Так, ми багато розмовляємо про баскетбол. Так, нам трохи легше, оскільки перебуваємо за кордоном. Але ми так само переживаємо, так само хвилюємося за всіх людей і за нашу країну.